Мина мазайло українець чи малорос твір роздум скачать

Критика «Мина Мазайло» Микола Куліш.

Типовим представником такого міщанина-безбатченка в комедії М. Куліша є Мина Мазайло . Герой соромиться власного прізвища, він байдужий до свого родоводу і походження прізвища Ма­зайло. Для Мини воно звучить занадто по-українськи, і тому в персонажа виникає почуття меншо­вартості. Саме тому герой комедії вирішує змінити прізвище. Він шукає вчительку, яка навчила б його правильно говорити «по-руському». У той же час, коли Мина задумується над кращим варіан­том свого майбутнього прізвища (Сірєнєв, Розов, Тюльпанов, Алмазов, Мазєзін), його син Мокій хоче відтворити повну форму родового прізвища — Мазайло-Квач.

Навколо цього і виникає сімей­ний конфлікт між персонажами комедії. У наскрізь саркастичній тираді нарікань героя закладена гірка правда тривалої зневаги до всього українського, національного. Тому українізацію 1920-х рр. Мина Мазайло й розцінює по-своєму: «Це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади». Усвідомлення такого повороту українізації (іншого він і не припускає) спонукає Мину вперто брати уроки у Баронової-Козино та неодмінно міняти прізвище. Справа дійшла до того, що все українське сприймається ним не тільки як чуже, але як вороже.

У ході його думок відчувається серйозна трагедія народу, для якого перекинчики й відступники — поширене явище. Зневажливо ставиться до всього українського, зокрема до свого прізвища, дружина Мазайла Килина та його дочка Рина. Міщаночка Уля ховається за прізвищем Розсохина (хоч справжнє прі­звище — Розсоха). Та перевершує всіх у своїй ненавиеті до всього українського тьотя Мотя з Кур­ська. Побачивши на вокзалі напис українською мовою «Харків», вона з розпачем і обуренням за­ питує: «Навіщо ви нам іспортілі город?» На тогочасну українізацію тьотя Мотя дивиться як на явище тимчасове. Під знаком «укрмови» розвивається сюжетна лінія Мокія та Улі на противагу персонажам, на­званим вище. На думку Мокія, Улі необхідно вивчити рідну мову вже тому, що в неї і прізвище, і зовнішність (тут беруться ним до уваги «очі, рот, стан») — все українське. І наполегливий хлопець домагається цього.

Уля не виконала прохання Рини — закохати в себе Мокія і сприяти тому, щоб він зрікся своєї «укрмови». Вплив виявився зворотнім. Ставлення автора комедії до образу Мокія не є однозначним: з одного боку, М. Куліш іронізує над його захопленням політикою українізації, а з другого — драматург значною мірою втілює в ньому своє розуміння важливості мовних проблем. Адже не може не приваблювати турбота Мокія про кожне слово, «щоб не пропало». Обурливо ставиться до шовіністичної політики в Україні дядько Тарас: «Тільки й слави, що на вокзалі «Харків» написано, а спитаєшся по-нашому — всяке на тебе очі дере. Всяке тобі штокає, какає — приступу немає». Суть офіційної українізації дядько Тарас виводить з гіркого власного досвіду: це спосіб спочатку виявити, а потім знищити всіх українців.

Отже, нищівна сатира на різні позиції щодо українізації в п’єсі «Мина Мазайло» висловлена за допомогою таких художніх засобів: комічні слова і фрази, факти безцеремонного зросійщення українців; гротескне зображення міщанської суті персонажів; блискуча пародія на безконечні мов­ні дискусії 20-30 років XX ст. Жанр твору сам автор визначив як комедію. Більшість літературознавців вважає «Мину Мазайла» сатиричною комедією.